Грецька полонянка, або «Поклич до Мене в день недолі!»

Оксана Удовенко народилася 1980 року в Миколаєві. Закінчивши школу, стала готувати документи, щоб поїхати навчатися в Грецію. Саме тоді навернулася до Бога її рідна сестра. Під впливом сестри Оксана навіть прочитала Новий Заповіт. «Та мені було закрите Боже Слово, — каже вона. — Тим більше, у нас були важкі сімейні обставини… Напевно, тому я й не вірила в Бога. Не розуміла, чому Він допустив стільки горя в моєму житті». Коли Оксана від’їжджала, сестра сказала їй на прощання: «Якщо тобі буде дуже важко, поклич до Бога — і Він тобі допоможе!» Ці слова міцно закарбувалися в серці дівчини й відіграли вирішальну роль у критичний момент життя. Про те, що трапилося з нею в Греції, розповідає сама Оксана.

Косметолог-перекладач

Влаштуватися в Греції допомогла моя тітка, яка жила в Афінах. Я вступила у вуз на косметолога й одночасно вчила мову. Звичайно, потрібно було підробляти, тому влаштувалася на роботу в ресторан. Удень навчалася, увечері працювала. Через певний час власник ресторану познайомив мене з людьми, які шукали перекладача. Це були російськомовні представники різних національностей колишнього СРСР, які розпочинали будівельний бізнес у Греції. Наближалася олімпіада 2004 року, велося широкомасштабне будівництво... Для мене це була така собі одноразова робота на три дні. Вони уклали угоду з греками, і ми розійшлися.

Минуло трохи часу. Одного дня ті самі люди приїхали до мене на роботу й сказали, що я потрібна їм для подальшої праці як перекладач. Аж до самої олімпіади їхня фірма мала постачати будматеріали й робітників. Я відразу відмовилася, бо, по-перше, це означало залишити навчання; по-друге, потрібно було постійно їздити й жити з ними… Але вони сказали: «Якщо не поїдеш по-хорошому, то поїдеш по-поганому». Не можна сказати, що це були прямі погрози, скоріше — тон, який не передбачав заперечень. Хоча разом із тим заспокоювали, гарантували повну безпеку, високу оплату… Незважаючи на відмову, мене силою забрали з роботи, по дорозі заїхали додому, забрали в тітки мої документи. Тітки я не бачила, вони самі зайшли до неї, сказали, щоб нікуди не зверталася, щоб не переживала й що через місяць мене відпустять. Серце просто розривалося, я думала, що таке буває тільки в кіно… Намагалася себе заспокоювати тим, що з вигляду це були справді звичайні, порядні люди й що все буде добре. А документи… Думала, може, це потрібно для оформлення якоїсь візи при перельотах…

Ми виїхали за місто, де вони винаймали великий приватний будинок з охороною, відеокамерами… Це було неподалік від Солуня (чотири години їзди від Афін). Там вони жили, і там же були їхні офіси. Мені надали власну кімнату. Здебільшого я перекладала документи й накладні з грецької на російську. Приїжджали греки для різних переговорів… Мене ніхто й пальцем не чіпав, навпаки, ставилися з повагою, дарували дорогі подарунки…

Щось тут не те!

«Роботодавці» відразу мені сказали, що потрібно буде обмежити спілкування з друзями й рідними, але я не думала, що настільки. Телефонувати дозволяли лише мамі зрідка, і то з нею могла говорити не більше п’яти хвилин. Я боялася їй розповідати про все це — у неї хворе серце. Сама я не могла нікуди відлучитися. Якщо потрібно було в магазин чи деінде, зі мною завжди їхав водій і ще хтось із людей. Звичайно, усе це наштовхувало на думку, що щось тут не те, але ніхто мені нічого не хотів пояснювати. Я ж думала, що це, напевно, для безпеки, бо зі всього було видно, що там крутяться великі гроші.

Ось у такій невідомості я жила до одного дня, коли, нарешті, майже випадково, дізналася, із якими людьми маю справу: під прикриттям будівельного бізнесу вони торгували наркотиками та зброєю. Тоді при мені греки замовили у них «товар»… Я дуже злякалася, просила відпустити мене, казала, що маю зовсім інші плани на життя, що саме тому й виїхала з Миколаєва — міста наркоманів, щоб бути подалі від криміналу й наркотиків... Вони сказали, що не планували, аби я про все дізналася, але тепер тим більше не можуть мене відпустити — хіба що після олімпіади, коли вже будуть завершені всі їхні справи. Це виглядало правдоподібно, бо той кримінальний бізнес справді проводився під шумок олімпіади. Але, забігаючи наперед, скажу, що вони просто так заспокоювали, щоб я не сіпалася й могла нормально виконувати свою роботу перекладача. Насправді, мене взагалі не планували будь-коли відпускати, більше того — мені на той час вже готували підроблені документи на інше ім’я.

Я не могла зрозуміти, яким чином вони поставляють наркотики й зброю, якщо перед олімпіадою такий жорсткий контроль на митниці, мало кому навіть відкривали візи. Та згодом дізналася, що в них є свої люди й на митниці, і в поліції. Я на власні очі бачила, як вони давали хабарі поліцейським. Раніше в мене ще жевріла надія, якось попросити допомоги в поліції. Але тоді зрозуміла, що мені кінець!

Напевно, я не хотіла погоджуватися з думкою, що вони мене ніколи не відпустять, що я свідок, яких так просто не залишають… Усе, що мені лишалося, з надією чекати кінця олімпіади… Але згодом трапилася жахлива подія, яка поховала всі мої надії.

Страсна п’ятниця

Ми поїхали на зустріч, куди мала прийти чергова партія товару. Я не можу розголошувати деталі, поліція заборонила, тільки скажу, що бачила там смерть! Я мало не померла від жаху, ледь серце не зупинилося! Навіть думала, що вони мене теж там відразу вб’ють…

У той день була Страсна п’ятниця. Думаю, саме тоді в моєму серці почав діяти Бог. Коли їхали назад, я стала з ними говорити: «Що ж ви робите?» Мені було просто гидко з ними перебувати в одному автомобілі. На той час у мене було багато грошей, платили дуже добре, проте ці гроші вмить стали кривавими! І Бог, я впевнена, саме Він, дав сміливості сказати цим людям: «Робіть зі мною, що хочете, та я більше не буду працювати з вами!» Бандити стали виправдовуватися, що все це сталося не з їхньої волі, тим більше, не думали, що я стану свідком такого. Не знаю, чи правду казали… Після цього мене поставили перед фактом: їм терміново потрібно виїхати з країни — і я поїду з ними! Їхні справи справді пішли не за планом… Я твердо сказала, що не поїду. «Роботодавці» відповіли, що в них є вороги, які через мене можуть їх знайти, тому про те, щоб мене відпустити, не може бути й мови. Я зрозуміла, що свободи мені не бачити! Усю дорогу проплакала…

Удома я стала думати про Бога. У мені стали діяти слова, які сказала на прощання сестра: «Поклич до Мене в день недолі, і Я тобі відповім». Ці слова лунали в серці. Спершу я думала, що це мамин голос, тому дуже хотіла їй подзвонити, щоб хоч трохи втішитися. Мені сказали, що дають три дні на роздуми: «Якщо не захочеш їхати з нами, доведеться тебе прибрати!» Вони більше намагалися залякати мене, убивати не хотіли. За цей час ми все ж звикли один до одного.

Я постійно плакала, кілька днів нічого не їла, не пила, ні з ким не спілкувалася. Просила лише дозволити подзвонити мамі. Я давно прийняла рішення: хай краще зараз вб’ють, ніж далі жити в постійному страху. Упевнена, що таку сміливість дав мені Бог! Він дав сили вистояти навіть тоді, коли на мою психіку чинили неймовірний тиск. Була дуже важка атмосфера…

Подзвонити мамі таки дозволили. Вона по голосу відчула, що зі мною щось не так, стала плакати, розпитувати, казала, що вони з сестрою моляться за мене. Я не могла їй нічого розповісти, але також дуже розплакалася. Тоді в мене забрали телефон. Я прийшла до себе в кімнату, упала на ліжко й стала ридати. Було дуже шкода маму, коли вона дізнається, що мене вбили.

Але після телефонної розмови зрозуміла: той голос, який звучав у мені й підбадьорював, не був маминим. Він далі промовляв: «Поклич до Мене — і Я допоможу». Тоді я заволала до Бога: «Якщо Ти є, я хочу зустрічі з Тобою. Якщо можеш, допоможи мені!» У ту мить реально ніби відкрилося небо! На мене злинула неймовірна сила! Я відчула, що Ісус поруч, уся кімната була наповнена любов’ю, я стала з Ним розмовляти. Він показав мені Голгофу й сказав, що помер за мене, щоб спасти мене. Я все зрозуміла й дуже зраділа! Сповідувалася Йому, і раптом стала молитися іншими мовами! Відчувала неймовірну боротьбу. Усе це неможливо передати словами! Я казала Богові: «Ти справді є! Чому Ти раніше до мене не прийшов?» Я все Йому розповідала, благала забрати мене, не залишати… І відчувала, як Він утішає. Тоді Бог сказав мені: «Не бійся, Я виведу тебе! Я збережу тебе!» Це був голос, який йшов зсередини, і в грудях все горіло! Вставши з молитви, я зовсім перестала боятися, переживати, була впевнена: якщо навіть мене вб’ють, то одразу піду на небо! Не могла заснути від збудження й подиву. Думала: як я могла досі жити, не знаючи Бога?

«Поклич до Мене в день недолі, і Я тобі відповім…»

Минуло три дні. Настала неділя, коли в них була призначена остання справа. Вони продовжували вмовляти мене: «Розумієш, тебе уб’ють. Ми не жартуємо. Краще, їдь з нами, там тобі буде добре. Звичайно, з рідними вже не зможеш спілкуватися. Але навіщо воно тобі? Зате лишишся живою!» Але мене таке не влаштовувало.

Отримавши мою остаточну відмову, бандити сказали, що вночі виїжджають із країни. Але перед тим у них буде зустріч із іншою бандою — і мене передадуть їм у руки. Що ті зі мною зроблять, було неважко здогадатися. Але зовсім не було страшно. Я була хрещена Святим Духом — і Він мене підбадьорював: «Я з тобою!» Уночі мене посадили в автомобіль. Їхали двома машинами я і вісім бандитів (хоча зазвичай на справу не брали стільки людей). Якраз була Пасха, усі святкували…

Приїхавши на місце, вони виклали всю зброю, наркотики — усе, що замовляла та банда, і залишили мене. Ватажок банди каже моїм супровідникам: «Ідіть, я вас дожену». І ми лишилися наодинці в будинку. Спершу він поставив декілька запитань, а потім дістав документ і каже: «Ми — служба безпеки. Не бійся! Христос воскрес!» Він єдиний, хто мене в той день привітав! Я відповіла: «Воістину воскрес!» Це зробити міг лише Бог, Який насправді живий!

Працівник спецслужби попередив мене, що це операція із затримання злочинців. Вони дізналися про цю оборудку від свого інформатора, ще до нашого приїзду встигли затримати банду-замовника й чекали постачальників. Коли ми вийшли на вулицю, усі злочинці вже були пов’язані. Водій-грек прокляв мене: «На мене зроду наручники не одягали. Це все через тебе!» Я сприйняла цей несподіваний поворот як Божу відповідь. Адже стільки обставин співпало: і бандити були вкупі (усі вісім чоловік), і водій нічого не помітив, хоча кожного разу перед справою пильно обдивлявся місце зустрічі… І саме в той день, коли мене мали передати, нагодилася служба безпеки! Я щиро дякувала Богові!

У грецькій тюрмі

У той день усі бандити, які утримували мене, були заарештовані, їхнє майно, зброю, гроші конфіскували. Мені теж одягли наручники, завезли у відділок, але окремо від усіх. На допиті я розповіла все, що знала. Спецагенти пояснили, що мене не можуть відпустити, поки не знайдуть моїх документів: «Побудеш до суду тут, у тюрмі». Крім того, вони досі шукали верхівку банди й думали, що ті можуть вийти зі мною на зв’язок.

Власник ресторану, де я працювала, давно намагався мене знайти. Дізнавшись, що я в тюрмі, найняв хорошого адвоката, правда, його послуги, зрештою, не знадобилися. Перебування в тюрмі було дуже важким. Це справжнє пекло. На вулицю нас виводили лише на п’ять хвилин. Там були наркоманки, які переживали страшні ломки й просили дозу. Деякі — різали вени, вішалися... Я набачилася там жахіть! Але Бог через усе провів. Я багато читала Новий Заповіт і молилася.

Так минуло три місяці. Раптом телефонує адвокат і каже, що мені загрожує три роки в’язниці. Його слова мене просто вразили, я кинула слухавку… Я ж так надіялася, що Бог мене виведе! Хотілося одного — помолитися й розповісти це Йому. Єдине місце, де можна було усамітнитися, у душовій. Але для цього потрібно відстояти чергу, інакше могли побити. Одну дівчину так побили, що мало інвалідом не лишилася. Але я тоді про це не думала, плачучи, розштовхала всіх, хто стояв попереду, ввірвалася в кабінку, впала на коліна й закричала на всю тюрму: «Ісусе, врятуй мене, визволи звідси!» Дуже довго покликувала. І Бог знову навідав мене. Він сказав: «Я всіх ворогів твоїх зупинив. І завтра ти будеш вільна!» Піднявшись із колін, я почувалася щасливою: «Сам Бог сказав, що звільнить!» Ніхто з ув’язнених мене не чіпав, напевно, думали, що я з’їхала з глузду…

Тієї ночі я спала, як немовля. А вранці назвали моє прізвище й сказали, що я вільна й мене чекає автомобіль. Виявилося, що служба безпеки за ці три місяці спіймала всю банду, знайшла мої документи. Злочинці готували мені нові документи й візу в США. Зазвичай, усіх, хто пройшов через в’язницю, депортували, навіть якщо судом були визнані невинними. Але спецагенти сказали: «Ми тебе відпускаємо! Ти не підеш на суд і тебе навіть не депортують!» Це таке чудо! Я так славила Бога!

Це був 2004 рік. Я закінчила навчання. Бог дав мені хорошу високооплачувану роботу — перекладача в туристичній фірмі. Потім стала працювати за спеціальністю — косметологом. Мала дуже багато клієнтів, так що наважилася відкрити власний салон краси.

Якось проїздом через Грецію їхали місіонери, і моя сестра з чоловіком попросила їх заїхати до мене, направити до церкви. Вони пояснили, що я хрещена Святим Духом, що мені потрібно стати членом церкви. Я пішла з ними на зібрання, познайомилася з молоддю. Там були й греки, і українці. Мені дуже сподобалося. Потім молодь мене не раз відвідувала, ми разом молилися, співали. Але я сама не могла нікуди з ними поїхати, адже вже був запущений бізнес, якому я віддавала весь свій час. Я старалася жити чистим життям, але дуже гнітило, що не можу служити Богові, Який стільки для мене зробив… Просто дуже багато коштів уже було вкладено у відкриття салону, не можна було залишити. Не раз обіцяла Богові: «Ось дороблю ще це й це — і тоді стану Тобі служити!» Але справам не було кінця-краю. Я надіялася, що цей бізнес забезпечить мені безбідну старість. Якраз напроти салону купила собі велику квартиру, мріяла, що невдовзі заберу до себе маму. Були всі зручності для життя, а душа сумувала. Так хотілося бути поближче до Бога!

Назад в Україну

Одного разу, коли було особливо самотньо, Бог у молитві спонукав мене з’їздити в Україну. Це був 2012 рік, за тиждень до Пасхи. Усе влаштувалося якнайкраще, у салоні вже працювали дівчата, у мене був партнер по бізнесу… Я взяла квиток туди й назад. Думала провести свята з рідними й повернутися.

На Пасху моя сестра з чоловіком їхали на Західну Україну й узяли мене з собою. На зібранні було стільки людей, що я стояла за дверима, мене ніхто не знав. Дух Святий торкався мого серця, я плакала. Один проповідник сказав: «Якщо завтра прийде Христос, де будеш ти?» Це ніби особисто до мене було звертання. І раптом цей брат вийшов з-за кафедри, пройшов через увесь дім молитви, поклав руку мені на плече й став пророкувати: «Дитя Моє, Я вивів тебе звідти. Якщо повернешся — загинеш!» Усе в мені закричало: «Господи, стільки грошей вкладено! Я повинна повернутися!» Мені 33 роки, я в Україні нічого не маю, а там вже мала через рік отримати грецьке громадянство… У серці була радість, що Бог до мене промовляє. Але прийняти рішення було дуже важко. Піднявшись із молитви, я вийшла до кафедри, щиро покаялася перед Богом, за мене помолилися.

Ми повернулися в Миколаїв, і лишалося кілька днів, щоб зробити вибір. Від напруження не могла спати. Продумувала різні варіанти… Я закрилася в кімнаті й стала кликати до Бога. Минуло більше чотирьох годин. І Ісус навідав мене. Він сказав, що моє ім’я записане в Книгу Життя і що я потрібна Йому для служіння. Уставши з колін, я подумала: «Господи, що може бути цінніше за Тебе?» Мій розум наче відкрився. Після цього я всім сказала, що лишаюся. Радості не було меж!

Спершу я жила в Очакові Миколаївської області (за 60 км від Миколаєва, біля самого Чорного моря). Там немає церкви. Шість місяців моєю церквою була таємна кімната. Тепер знімаю квартиру в Миколаєві, у миколаївській церкві ми з мамою прийняли хрещення. Тато з моєю другою сестрою теж наближаються до Бога.

Спочатку я намагалася по телефону якось керувати бізнесом, але це було неможливо без моєї присутності. Ще десь рік я навіть мала певний прибуток від салону, а потім він збанкрутував, точніше — його викупив мій колишній партнер по бізнесу. Тьотя моя померла від раку. А нещодавно я була в Греції як перекладач із місіонерами.

Свідчення-застереження

Я ніколи не планувала розказувати цього свідчення. Але на одному зібранні до мене було пророче слово: «Іди й розкажи, що зробив з тобою Господь!» Можливо, це застереже когось. У Європі навчається багато дітей віруючих батьків. Коли була в тюрмі, дізналася, скільки таких дівчат, як я, пропало. І їх потім більше ніхто не бачив…

Я хотіла б звернутися до молодих людей. Моліться за своє життя, промолюйте кожну сферу життя — і навчання, і роботу. Завжди шукайте особистих стосунків із Богом, бо кращого від Нього немає нічого! Якби я раніше знала Бога, не зробила б багатьох помилок… Хай Бог захистить вас і благословить!

"Благовісник", 2,2016