Як не жити у конфлікті

Автор: Олександр ДУДІК

Джерело: сайт місії "Голос надії"

У житті ми стикаємося з різноманітними конфліктами. Конфлікти бувають глобальні чи локальні. Але тут йдеться про особливий конфлікт — внутрішній. Конфлікт — це завжди неприємно. Якби все залежало від нас, то ми б намагалися уникнути цього. Але є щось, від чого ми не можемо втекти. Це наша сутність.

«Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті? Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному...» (Рим. 7:18-25).

Ми складаємося з трьох частин — тіла, духа й душі, які взаємодіють між собою, але водночас і протидіють одна одній. У цих трьох сферах нашого єства діють певні закони. Вони діють незалежно від нас і впливають на нас. Закони — це неминучі наслідки, котрі настають в результаті певних обставин. У Писанні сказано: «Коли хмари будуть повні, то вони проллються дощем». Це закон. Певна міра наповнення хмар виявляється пролиттям дощу. Є інші закони, на які ми також маємо зважати, тому що ігнорувати їх небезпечно. Наприклад, це закон земного тяжіння, розуміння якого змушує нас остерігатися висоти, щоб не впасти. Ми бережемо себе.

Але такі закони діють не лише на наше тіло. Вони існують і в інших сферах нашого єства. І ми мусимо знати їх, щоб обережно поводитися в житті. На тіло діє закон гріха й смерті. Гріх і смерть — слова неприємні. Ми б не хотіли мати з ними нічого спільного, але вони діють на наше тіло мимо нашого бажання. На нашу душу діє закон розуму. На дух також діє певний закон, про який ми поговоримо згодом.

Люди, відповідно до того, якими законами керуємося в житті, поділяються на тілесних, душевних і духовних. Тілесні люди живуть грішним життям і не розуміють волі Божої. Вони керуються законами гріха та смерті, що викликають гріховні пожадливості, з якими не можуть впоратися і тому грішать.

Є люди душевні. Вони можуть розуміти волю Божу, роздумувати над нею. Вони хочуть робити добро, тому що розуміють, що таке добро, що таке правда, що таке справедливість. Але закон гріха та смерті впливає й на розум і поневолює його. Це стається в житті людей, які зробили вибір жити добре, жити справедливо. Коли закон розуму підпорядковується закону гріха, то людина, маючи навіть надзвичайно розвинений інтелект, не може протистояти гріху. Людина знає, розуміє, але нічого з собою зробити не може, тому що в її житті запущений механізм дії закону, який не веде до доброго. Апостол Павло говорить про це: «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню».

Слово «хочу» є дуже близьким кожному з нас. Та якщо в нашому житті діє закон гріха та смерті, то навіть наші найкращі, найбільш омріяні бажання чистоти й святості не здійсняться. В нас виявлятиметься тільки те, чого ми не хочемо — гріховне й лихе. Наші «хочу» та «не хочу» не мають сили. Ми звикли покладатися лише на себе. Нам здається, що коли ми захочемо, то так і буде, а якщо не захочемо, то не буде. Звичайно, це, можливо, діє, якщо стосується простих життєвих питань (купити – не купити, піти – не піти). Та якщо це стосується питань побожності та святого життя, то наше хотіння тут безсиле. Коли Павло це зрозумів, то закричав: «О, нещасна я людина!» Таких слів не можна промовити з посмішкою. Павло промовляв їх, сповнений відчаю. Він волав: «Хто мене вибавить!», його серце розривалося. Він розумів усю глибину своєї проблеми, бо був людиною духовною.

Хто ж така духовна людина? Я міг би багато говорити про цю категорію людей. Але хочу обмежитися кількома поняттями. Передусім, це спасенні люди, бо вони прийняли Ісуса Христа як Свого Спасителя. Зробивши це, люди дали можливість діяти в них закону Духа життя в Христі Ісусі.

Люди, приймаючи Ісуса, дають можливість діяти в них тим законам, які в Христі Ісусі. Ми дуже рідко думаємо про те, що з життям Ісуса Христа пов’язані певні закони. Але якщо довкола нас діють закони, то й певні закони діють стосовно життя в Ісусі Христі. І, звичайно, що ті закони, що в Христі, є сильнішими за ті, які в нас. І хоча наші закони поневолюють нас, Ісусові закони здатні нас звільнити, бо вони є надзвичайно могутні. Наприклад, закон неперевершеної сили Божого Слово. Цим Словом було все створено. І цим Словом все існує аж дотепер. І ніщо не може вийти за рамки цього Слова. Бог сказав — і так буде. Бог призначив — і станеться, тому що це сильний закон.

А закон воскресіння і життя? Там, де Ісус, там воскресіння. Там, де Ісус, панує життя. І цього ніхто не змінить, бо в Ньому діє цей могутній закон: «Чого шукаєте живого з-поміж мертвих? Його там немає! Він там, де воскресіння і життя». Воскресіння Христове — це не тільки історія — це суть Ісуса. Воскресіння й життя Христове діє скрізь, де Ісус, і стільки, скільки Ісус. Тому багато переваг ми маємо в Ісусі, якщо ми з Ним.

Апостол Павло пише: «Бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха й смерті» (Рим.8:2). Без Ісуса всі — і тілесні, і душевні — нещасні. Але в Ісусі діє закон Духа життя, звільняє нас від того, що робить нещасним, від того, що поневолює.

Що потрібно робити, щоб отримати це у своє життя?

Ми всі чудово знаємо історії з життя Ісуса Христа. Нам близьке те, що відбувалося з Христом у дні Його земного життя. Але як упоратися зі своїми внутрішніми конфліктами? Як перемагати? Як домінувати над своїм тілом? Апостол Павло каже: «Думайте про духовне».

Отже, з одного боку, ми маємо Ісуса, Його життя і ті закони, які діють у Ньому, ті благословення, які в Ньому є для людей. А з іншого боку — реальне життя з його труднощами, проблемами й невдачами. А між ними — думання. Ми завжди думаємо. Думаємо багато. Але про що? Ми можемо думати про те, що зробив Ісус. Але водночас можемо спрямовувати свої думки в напрямку радощів та проблем буденного життя. І кожен із нас щодня стоїть перед вибором, у який напрямок Він спрямує свої думки, наскільки він думатиме про духовне і наскільки зможе обмежити думання про матеріальне.

У Посланні до римлян апостол Павло говорить про те, у якому напрямку нам слід думати, щоб перемагати: «Бо коли ми з’єдналися подобою смерті Його, то з’єднаємось і подобою воскресення, знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха! А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, уже більш не вмирає, смерть над Ним не панує вже більше! Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 6:5-9,11). Усі виділені слова стосуються сфери нашого мислення, наших знань і переконань. І саме роздумування над тим, про що йдеться вище, та над іншими істинами Писання, дає нам змогу більше перебувати в Ісусі. Бо ми будемо перебувати в Ньому настільки, наскільки наше мислення буде зосереджене на духовному. Думки ж тілесні — суть смерть, свідчить Писання, а думки духовні — життя та мир.

Отже, думання про те, ким є Ісус для нас і ким є ми для Нього, дає нам змогу перемагати закон гріха в нашому тілі. «Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедності, але віддавайте себе Богові як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведності. Бо хай гріх не панує над вами, ви бо не під Законом, а під благодаттю» (Рим.6:12-14).

Ми живемо по благодаті. Це не щось, що ми можемо мати окремо від Ісуса Христа. Бо в Ньому ми маємо життя, воскресіння, переможний дух і благодать, яка передусім спрямована на те, щоб знищити гріх. У часи ранньої Церкви люди ставили питання: «Якщо благодать більше виявляється там, де є гріх, то хай би гріха побільшало, щоб було більше благодаті?» Люди не розуміли, що дія благодаті спрямована на знищення гріха. Дотик благодаті до нашого життя вбиває гріх у нас. Але така благодать є лише в Ісусі Христі. А від нас залежить, чи ми отримуємо цю благодать і якою мірою. Він нас залежить, чи перебуваємо ми в Ісусі Христі. І якщо так, то про нас сказано, що ми творіння нове, що давнє минуло і тепер усе нове.

Господь нині закликає нас повернути свої думки в Його бік. Бо там ми сильні, там діє благодать, там перемога над гріхом. Бо попри наш християнський досвід, попри наше служіння, наші попередні перемоги, ми не зможемо перемагати сьогодні й у майбутньому, якщо не перебуватимемо в Христі, не спрямовуватимемо свої думки до Нього. Ми так легко можемо опуститися на рівень спотикання в гріхах. Тому Господь завжди кличе нас до Себе, бо все добре, що ми маємо у житті, це не від нас — це від Нього. Бо «вмер Він за всіх, щоб ті, хто живе, не жили вже для себе самих, а для Того, Хто за них був умер і воскрес… Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2Кор.5:15-21).

Ми не можемо бути правдою та праведністю поза Христом. Не можемо перемагати гріх окремо від Ісуса. Приймаючи Христа, ми переходимо під Його владу. Але це ще не все. Тримаймося Його, думаймо про Нього, будьмо з Ним. Цей світ та диявол намагатимуться відволікти нас від Ісуса, від Його благодаті, яка робить нас справді щасливими. Конфлікт всередині нашого єства триватиме доти, доки ми живемо на землі. Але ми повинні докладати максимум зусиль, щоб спрямовувати свій погляд увись. І коли ми в Христі, ми маємо перемогу.

Пригадайте молодого фарисея Савла, який йшов у Дамаск і думав, що вірить у Бога і служить Йому. Але раптом посеред дороги його осяває світло і голос звучить: «Савле, Савле, чого ти гониш Мене?» Ісус каже йому: «Ти йдеш проти мене!» А він думав, що він вірить. Думав, що служить…

Остерігаймося, щоб цього не сталося з нами. Бо є багато людей, які думають, що вірять і служать, але з Ісусом у них немає нічого спільного. Можливо, навіть у їхньому житті не було такого моменту, щоб вони прийшли до Христа і відкрили Йому своє серце. А, може, в якусь мить перестали думати про Нього й втратили єднання з Христом. Ми можемо багато знати навіть про Бога, відвідувати різні семінари та конференції. Але наш інтелектуальний розвиток не дає нам перемоги над законом гріха, що діє в тілі. Ісус і Його життя в нас дають нам це. Коли наша гординя капітулює, коли наші зусилля видаються нам марними, коли ми в унісон з Павлом кажемо: «Я нещасна людина! Визволи мене, Боже!», Господь відповідає: «Ось стою і стукаю у двері!» І якщо ти почуєш та відкриєш, почнеться вечеря. Почнеться Царство Боже всередині. Прийде праведність мир і радість — і ти почуватимешся щасливим.